Боржник позбувається майна? Уявімо ситуацію. Суд розглядає справу за позовом кредитора до боржника про стягнення коштів. Рішення ще не ухвалене. Однак боржник, передчуваючи негативний для нього результат, користується відсутністю заходів забезпечення позову та починає відчужувати майно.
Заявляти забезпечення позову вже пізно. Бездіяти теж не варіант, оскільки є ризик при виконанні рішення суду натрапити на порожні банківські рахунки та відсутність будь-якого іншого майна.
Якщо ви зіштовхнулися з подібною ситуацією, скоріше за все, ваш боржник уклав т. зв. “фраудаторний правочин” з метою уникнути виконання боргових зобов’язань.
У даної проблеми є рішення. Фраудаторний правочин може бути визнаний недійсним судом, про що свідчить обширна судова практика.
По самій назві фраудаторного правочину вбачається англійське слово “Fraud” (перекладається як “шахрайство”/”обман”). По своїй суті, фраудаторний правочин – це такий правочин, який укладається боржником та має ціллю приховування активів, на які може бути звернено стягнення.
Він може бути вчинений як у формі договору дарування, купівлі-продажу, так і іншого договору.
Хоча такий правочин може зовні виглядати цілком звичайним, важливим є контекст та обставини (умови) його укладення. Саме вони дозволяють відрізнити фраудаторний правочин від правомірного та визнати його недійсним.
Цивільний кодекс України визначає як загальні принципи цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність. При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Саме на вищевказаних принципах базується недійсність фраудаторних правочинів, оскільки вони суперечать основним принципам цивільного права.
Для скасування правочину в судовому порядку необхідно довести, що укладений боржником договір не мав правомірної мети, а був укладений задля ухилення від виконання грошових зобов’язань перед кредитором.
Обставини, які можуть свідчити про фраудаторний правочин
– Момент укладання правочину. Про те, що правочин є фраудаторним може свідчити момент його укладання. Для прикладу, такий правочин може бути укладений після відкриття провадження у справі про стягнення коштів, відмови у забезпеченні позову тощо. В широкому розумінні про недобросовісність намірів боржника може свідчити укладання правочину в будь-який момент після утворення заборгованості. Так, якщо настав строк погашення заборгованості та боржнику достеменно про це відомо, відчуження майна за відсутності дій, спрямованих на погашення боргу, може розглядатися як фраудаторний правочин;
– Контрагент, з яким вчинено правочин. Вчинення правочину з пов’язаною особою (відчуження майна родичу, учаснику товариства, власній юридичній особі тощо);
– Відплатність та/або ціна правочину. На фраудаторність правочину може вказувати його ціна. Безвідплатне відчуження, або відплатне за цінами, суттєво відмінними від ринкових, є достатньо вагомими ознаками. Варто взяти до уваги, що вчинення правочину в більшості випадків утворює об’єкти оподаткування. Отже, накласти на себе зайві податкові зобов’язання буде не дуже вигідно сторонам фраудаторного правочину. Тому варто звернути увагу на ціну правочину як в контексті її рентабельності, так і в контексті оподаткування для обох сторін правочину;
– Після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення. При всьому перечисленому вище, слід звернути увагу чи досягає правочин свої головної мети для боржника – позбавлення активів, якими можна відповідати за зобов’язаннями. Тому дана умова є чиненайважливішою, оскільки без її дотримання фраудаторність правочину втрачає свій зміст. Хоча тут треба мати на увазі, що боржник може досягати своєї мети не одним правочином, тож варто дивитися на кінцевий результат.
Саме вищеперераховані ознаки можуть свідчити про фраудаторність правочину та стати підставами для визнання його недійсним. Чим більше таких ознак має правочин, тим більше шансів на досягнення позитивного рішення.
Тому їх виявлення та підтвердження доказами здатне забезпечити доволі ефективний захист інтересів кредитора.
Безумовно, додаткове судове провадження заради оскарження договору відчуження створює певні часові затримки в досягненні кінцевої мети – стягнення коштів. Однак, за певних умов, це буде куди більш доцільно ніж провадження у справі про банкрутство чи взагалі списання безнадійної заборгованості.
Наголошуємо, що виявлення вчиненого боржником фраудаторного правочину до стадії виконавчого провадження суттєво полегшує роботу з його наслідками.
Тому від самого початку процедури стягнення заборгованості радимо регулярно та ретельно контролювати майнові справи боржника з використанням доступних засобів для цього.
Невірно вважати, що стягнення заборгованості це лише формальні дії щодо відправки претензії, подачі позову та направлення судового наказу виконавцю.
Ефективна робота щодо стягнення заборгованості це перш за все постійний проактивний контроль процесу з використанням всіх доступних правових засобів та правильна реакція на виявлені обставини.
Викладені рекомендації є актуальними як в межах господарських спорів щодо стягнення заборгованості, так і для фізичних осіб в цивільних спорах.
