Як бути, коли на стадії виконання рішення про стягнення коштів з’ясовується, що коштів у підприємства-боржника немає? Як і майна, на яке можна накласти арешт? При цьому, позаду вже тривалий та складний судовий процес, на який витрачено чимало коштів та зусиль.
Дехто вважає, якщо боржником є товариство з обмеженою відповідальністю, про успішне стягнення заборгованості в такому разі можна забути. Власне така організаційно-правова форма як ТОВ і обирається з метою обмежити фінансові ризики для засновників. Проте, такий висновок є передчасним.
Дійсно. Якщо виконання рішення щодо стягнення коштів з ТОВ зайшло в глухий кут, для досягнення результату знадобиться докласти більше зусиль – ініціювати процедуру банкрутства боржника.
Саме в межах цієї процедури у кредитора з’являється дві перспективні можливості:
- скасувати правочини, за якими боржник відчужив свої активи, таким чином сформувавши джерело для погашення заборгованості;
- АБО
- покласти на засновників боржника субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями підприємства.
Щодо першого варіанту, раніше ми детально розповідали про т. зв. “фраудаторні правочини”. Обравши цей шлях, необхідно довести суду, що активи відчужувалися боржником саме на шкоду кредитору. Після цього суд може скасувати відповідні правочини та повернути активи боржнику для здійснення розрахунків з кредитором.
Цікаво, що за ч.5 ст.42 КУзПБ особи, які вчинили, погодили правочини або інші майнові дії, несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у межах суми завданих боржнику такими майновими діями збитків.
Фактично це означає наступне. Засновників (або керівництво) підприємства-боржника за вчинення фраудаторних правочинів суд може зобов’язати розрахуватися з кредитором із власної кишені.
Так, поняття “субсидіарна відповідальність” простими словами означає додаткову відповідальність іншої особи, поряд із відповідальністю самого боржника.
Другий варіант також передбачає субсидіарну відповідальність засновників/керівництва боржника. Однак вже не за фактом вчинення фраудаторних правочинів, а за доведення підприємства до банкрутства.
Тобто, якщо в ході ліквідаційної процедури буде встановлено, що банкрутство боржника настало внаслідок певних дій / бездіяльності уповноважених осіб. В такому випадку суд може зобов’язати цих осіб відповідати за борги підприємства власними коштами.
Слід зазначити, що судова практика у справах про банкрутство в останні роки свідчить про все частіше застосування субсидіарної відповідальності.
Проаналізувавши відповідну судову практику, можемо сказати, що для успішного вирішення справи необхідним є дотримання певних умов.
По-перше. Субсидіарна відповідальність може бути покладена за заявою ліквідатора лише після визнання підприємства банкрутом, у разі недостатності майна боржника для розрахунків.
Цій стадії передує власне процедура вирішення судом питання про банкрутство боржника, з усіма особливостями такого провадження.
По-друге. Підстави для покладення на засновників субсидіарної відповідальності необхідно довести.
В ході ліквідаційної процедури ліквідатор повинен встановити, що підприємство стало неплатоспроможним в результаті конкретних дій, бездіяльності або рішень засновників/керівництва. А також надати суду відповідні докази.
Після цього, якщо доводи ліквідатора не будуть спростовані, суд може покласти субсидіарну відповідальність на засновників чи керівників боржника.
Варто зауважити, що описана процедура хоча і видається складною, проте на її користь свідчить ряд логічних висновків.
У разі, якщо вже пройдено етап судового розгляду та здійснено спробу примусово виконати судове рішення. Ймовірно, були вагомі підстави вважати доцільним здійснення всіх вказаних процедур.
Однак, якщо в ході судового провадження боржник був платоспроможним, проте під час виконання рішення перестав бути таким? Цьому мають бути певні причини.
Такі причини, як правило, повністю приховати неможливо – отже вони можуть бути з’ясовані, зафіксовані та доведені.
Не можна виключати того, що боржник міг збанкрутувати в межах звичайного комерційного ризику. Проте, враховуючи співпадіння неплатоспроможності з перспективою примусового стягнення коштів, варто з’ясувати дійсні обставини справи.
В такому процесі стане у нагоді професійна допомога адвоката, який зможе компетентно:
- Оцінити перспективи ініціювання процедури банкрутства щодо конкретного боржника, сформувати правову позицію, підготувати документи та звернутися до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство;
- Зібрати доказову базу, яка вказуватиме на фраудаторність правочинів або умисність доведення боржника до банкрутства, та в подальшому може бути використана ліквідатором для притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, за наявності підстав для цього;
- Представляти інтереси кредитора в ході переговорів з боржником, судового провадження у справі про банкрутство, у відносинах з арбітражним керуючим тощо.
Слід пам’ятати, що кожен випадок є індивідуальним та потребує належного, всебічного вивчення задля побудови оптимальної та ефективної стратегії.
Якщо стягнення дебіторської заборгованості зайшло у глухий кут, або ви бажаєте грамотно підготуватися до нього заздалегідь – звертайтеся до АО “БАЄРС”.
