Як відомо, в українському законодавстві існує поняття субсидіарної відповідальності, яка останнім часом набуває все більшого поширення у справах про банкрутство.
Раніше ми розповідали, в яких випадках кредитору доцільно ініціювати справу про банкрутство боржника з метою покладення субсидіарної відповідальності на контролюючих осіб. Тепер варто звернути увагу на конкретні умови, від яких залежить успішність даного задуму.
У разі, коли боржника визнано банкрутом та встановлено недостатність ліквідаційної маси для покриття вимог кредиторів, відкривається можливість звернення до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності. Задоволення чи відмова в задоволенні такої заяви залежатиме від того, чи буде доведено настання неплатоспроможності боржника внаслідок дій/бездіяльності конкретних осіб.
Якими мають бути ці дії/бездіяльність та чим вони повинні доказуватись?
Законодавець прямо не говорить. Тож доцільно звернутися до судової практики.
У постанові від 08.06.2023 у справі 910/17743/18 Верховний Суд зазначив, що такі дії/бездіяльність можуть виражатися зокрема у:
- прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності. У тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов`язання (“фірмами одноденками” тощо);
- наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;
- призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;
- створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;
- використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;
- отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об`єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;
- використанні і розпорядженні майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;
- вчинення інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо.
Наведений перелік не є вичерпним. Та й виглядає доволі абстрактно. Для кращого розуміння наведемо наступні приклади покладення субсидіарної відповідальності, які реально мали місце:
- Директор та бухгалтер (одна особа) протиправно вивів з обігу приватного підприємства кошти, що призвело до неспроможності підприємства виконати свої господарські зобов’язання. Судова справа № 923/862/15, в якій Верховний Суд у постанові від 30.01.2018р. визнав правомірним покладення субсидіарної відповідальності);
- Укладення та підписання посадовими особами завідомо невигідних для підприємства фіктивних договорів, заплутування звітності, а також знищення (втрата) документів привели до виникнення заборгованості. Водночас позбавлення можливості здійснення боржником господарської діяльності в подальшому неминуче призвело до несплати грошових зобов`язань і як наслідок до банкрутства. Судова справа № 922/1067/17. У справі постановою Верховного Суду від 10.12.2020р. підтверджено правомірність покладення субсидіарної відповідальності на засновника та керівника підприємства);
- Вчинення дій, які були направлені на виведення майнового активу боржника у вигляді об’єкта нерухомого майна, що зменшило платоспроможність. А в підсумку – призвело до банкрутства. Суди встановили наступне. Одразу після виникнення у ТОВ обов`язку зі сплати податкового боргу контролюючими особами було вжито заходів щодо передачі єдиного належного боржнику майна іншій юридичній особі. Дана юридична особа створена за участі цих же фізичних осіб. При цьому внесок не був повернутий у натуральній формі. Не було вчинено жодних дій по поверненню вартості внеску в грошовій формі. Суди вирішили, що такі дії є безумовним свідченням використання юридичної особи як інструменту уникнення виконання зобов`язань перед кредиторами. Постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16);
- З вини колишніх засновників та учасників товариства боржника було доведено до банкрутства. А саме у зв`язку з неприйняттям необхідних управлінських та організаційних рішень для запобігання банкрутству. В період виконання повноважень керівника банкрута у товариства виник податковий борг, який став підставою для порушення справи про банкрутство. Також виник борг перед банком за кредитними зобов`язаннями товариства. Засновниками та керівництвом боржника не здійснено жодних передбачених законодавством дій, спрямованих на управління товариством. Зокрема і на виведення товариства зі стану неплатоспроможності (постанова Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 923/590/18).
Як бачимо, підстави покладення субсидіарної відповідальності можуть бути різними. Це і: протиправне виведення коштів, фіктивне підприємництво, комерційно невигідне позбавлення майна, накопичення боргів. Насамкінець, просто невчинення ефективних управлінських дій, за певних обставин, може потягнути субсидіарну відповідальність.
Цікаво, що під субсидіарну відповідальність можуть потрапити не лише керівники чи засновники боржника. Відомі випадки коли такий вид відповідальності покладався на засновників чи керівників підприємств-контрагентів. У вже згаданій справі № 915/1624/16 суд поклав відповідальність також на представників іншої юридичної особи, котрій було відчужене майно. А у справі № 910/4685/20 суд поклав субсидіарну відповідальність на нотаріуса.
Проте для покладення відповідальності на третіх осіб необхідно довести наявність причинно-наслідкового зв’язку між їх діями/бездіяльністю та банкрутством боржника. Не менш важливим є доведення обізнаності цих осіб щодо характеру їхніх дій та з’ясування їх дійсного наміру.
Таким чином свідома, цілеспрямована участь третіх осіб в операціях, спрямованих на доведення до банкрутства, може розглядатися як підстава субсидіарної відповідальності.
Загалом вищенаведена практика є відносно новою для України та більш-менш активно застосовується з 2018-го року. Тому кожна нова справа є унікальною та створює нові прецеденти.
